Поради психолога
Якщо твої наміри на рік – сій жито,
на десятиліття – сади дерево,
на віки – виховуй дітей
(Народна мудрість)
Шановні батьки, діти яких збираються іти у 1-й клас, наступна інформація для вас.
Початок навчання дитини у 1-му класі – це дуже відповідальний і досить складний період у її житті.
Адже дуже багато змін відбудеться у житті дитини: з'являться нові знайомства, як з однолітками, так і з дорослими; нові взаємовідносини; нові обов'язки. Зміниться вид діяльності: зараз основною діяльністю Вашого малюка є гра, з приходом до школи основною діяльністю стане навчання.
Зміниться соціальна позиція дитини: ще сьогодні Ваш малюк є простою дитиною, а завтра – стане учнем з певними обов'язками.
Основною діяльністю дитини стане навчання, яке потребує неабияких зусиль з боку дитини, певних знань, а також певних вмінь та навичок. Все життя буде підпорядковуватись навчанню, школі, шкільним справам. Безумовно, легше пристосуватись до тих змін у житті, які пов'язані з початком навчання у школі і успішніше себе реалізувати зможе та дитина, яка готова до шкільного навчання.
У психології виділяють таке поняття, як «готовність дитини до навчання». Що означає це поняття, з чого воно складається, чим визначається?
Загалом поняття «готовності дитини до школи» розглядається, як комплексне, багатогранне, яке охоплює всі сфери життя та діяльності майбутнього першокласника.
Необхідно одразу розділити поняття педагогічної та психологічної готовності до школи.
Під педагогічною готовністю, як правило, мається на увазі уміння читати, рахувати та писати. Однак сама по собі наявність лише цих вмінь та навичок не є гарантом того, що дитина буде навчатись успішно.
Психологічна готовність до навчання у школі включає такі компоненти:
фізіологічна готовність;
інтелектуальна (пізнавальна) готовність;
емоційно-вольова готовність;
соціальна готовність;
мотиваційна готовність.
Фізіологічна готовність означає достатній рівень дозрівання організму дитини, стан її здоров'я. Зрозуміло, що здорові діти краще пристосуються до змін, пов'язаних з початком навчання.
Інтелектуальна (пізнавальна) готовність пов'язана із відповідним рівнем розвитку пізнавальної сфери дитини, тобто тих процесів, завдяки яким дитина пізнає навколишній світ: мислення, увага, пам'ять, сприймання, уява.
Мислення є найважливішою функцією мозку людини. Будь-який вид діяльності не може обійтися без мислення. А особливо – навчання.
На момент початку навчання у школі дитина має володіти певним запасом знань про навколишній світ, про себе, про природу, про інших людей, про стосунки між людьми. Наприклад, дитина має знати: своє ім'я, прізвище, основні кольори, основні геометричні фігури (трикутник, прямокутник, коло) . Володіти поняттям «більший»- «менший», «вищий»-«нижчий», «ширший»-«вужчий». Бажано, щоб дитина орієнтувалась у просторі (знала де права рука, розуміла поняття «під», «над», «біля», «між»).
Дитина має вміти аналізувати, встановлювати з’вязки, порівнювати, аналізувати, узагальнювати, визначати головні і другорядні ознаки предметів та явищ.
Увага є ще одною складовою інтелектуальної готовності. Чим вищий рівень уваги, тим вища ефективність навчання. Навчання ставить перед дитиною нові завдання, несхожі на ті, які вона звикла виконувати під час гри. Навчальні завдання, на відміну від ігрових, містять більше нової інформації, а процес виконання навчальних завдань вимагає більшого зосередження. А для цього бажано тренувати здатність малюка бути уважним, наприклад, за допомогою ігор і спеціальних вправ.
Безумовно, легше буде навчатись тій дитині, у якої гарно розвинута пам’ять.
Дуже бажаним для успішного навчання є вміння дитини відповідати на запитання, уміти висловлювати свої думки. Передумовою цих вмінь є достатній словниковий запас дитини. Достатній розвиток мовлення є ще одною складовою інтелектуальної готовності дитини до навчання.
Достатній розвиток м’язів руки, вміння виконувати пальчиками дрібні дії (наприклад, нанизувати намистинки) буде запорукою того, що дитина легко навчиться писати.
Якщо Ви хочете, щоб Ваш малюк добре навчався, із радістю відвідував школу – допоможіть йому. Читайте малюку книжки: казки, вірші, оповідання. Після того, як казка прочитана, попросіть, щоб малюк переказав прочитане.
Розвивати мислення, увагу, пам’ять, дрібну моторику, розширювати словниковий запас можна і під час спеціальних ігрових занять із малюком (саме гра перетворює нудне навчання на яскраву, цікаву пригоду), і під час щоденного побутового спілкування. Наприклад, коли Ви гуляєте з малюком, розказуйте йому про те, яка зараз пора року, що відбувається у природі; якого кольору проїхала машина; яке дерево вище, а яке нижче. Розказуйте різні відомості про навколишній світ. Розширювати словниковий запас малюка можна за допомогою гри «Хто більше?»: загадайте якийсь предмет, чи явище, і називайте його ознаки: хто більше назве? Наприклад: «сніг» - білий, холодний, блискучий, іскристий, м’який, ранній, несподіваний, глибокий, дрібний, пухнастий, лапатий і т. д.
Щоб розвинути дрібні м’язи руки, надавайте малюку можливість ліпити, малювати, розфарбовувати розмальовки; вирізати чи виривати пальчиками обведені фігурки. Створюйте разом з дитиною різні фігурки із паличок (можна використовувати навіть сірники – тільки обов’язково під Вашим наглядом). Нехай малюк складе таку саму фігурку, яку склали Ви, спочатку дивлячись на неї (так буде розвиватись сприймання, вміння орієнтуватись на зразок), а потім по-пам’яті (щоб розвивалась пам’ять, Ваші фігурки із сірників спочатку мають бути дуже простими, поступово їх потрібно ускладнювати).
Зараз у книжкових магазинах, на базарах, у кіосках можна придбати велику кількість книжок по розвитку мислення, пам’яті, уваги, сприймання, по підготовці дитини до навчання у школі.
А щоб Ваші ігри з малюком Були успішними, дотримуйтесь важливого правила: під час гри забудьте про те, що Ви авторитетні і всезнаючі мама, тато, бабуся чи дідусь, а перенесіться у власне дитинство і станьте, хоч ненадовго, знову дитиною – будьте для малюка рівноправним партнером у грі, який також може сумніватись, сумувати і щиро радіти із своїх результатів.
Не менш важливою, ніж інтелектуальна готовність, є емоційно-вольова готовність дитини до навчання. Ця складова включає достатній розвиток волі, послаблення імпульсивних реакцій, вміння керувати своїми емоціями (наприклад, слухати, не перебиваючи). Емоційно-вольова готовність вважається сформованою, якщо дитина вміє ставити мету, докладати зусиль для реалізації мети, долати перешкоди, виконувати не цікаву, але корисну роботу.
Чи має Ваш малюк прості, але постійні доручення (наприклад поливати квіти)? Чи прибирає за собою іграшки? Чи застеляє свою постіль (нехай і з Вашою допомогою)? Чи не перебиває Вас під час розмови? Чи має терпіння?
Давши відповідь на ці прості запитання, ви дізнаєтесь, чи сформована у малюка емоційно-вольова готовність.
Наступний компонент – соціальна готовність. Вона містить у собі сформованість у дитині якостей, завдяки яким вона може спілкуватися з іншими дітьми, з вчителькою. Це і бажання спілкуватися, і вміння встановлювати взаємовідносини з однолітками і дорослими; уміння поступатись, підкорятись інтересам дитячої групи, класу; повага до бажань інших людей.
Взагалі, дитина поводить себе з іншими дітьми у школі так, як бачить це і чує вдома. Тобто дитина у своїх взаємовідносинах з іншими дітьми є дзеркалом того, які взаємовідносини панують у сім'ї. Саме у родині дитина отримує перші зразки спілкування. Якщо дитина вдома є свідком неповаги членів сім’ї один до одного, сварок, бійок, то вона вважає таку поведінку нормальною і сама починає так поводити себе в школі.
Мотиваційна готовність сформована, якщо у дитини є бажання ходити до школи, є прагнення здобувати знання, дізнаватись нове, цікаве, виконувати нову соціальну роль – роль школяра.
І тут багато що залежить від Вас, шановні батьки. Не залякуйте малюка школою, фразами подібними до такої: «Ось підеш у школу – там тобі покажуть!»
Налаштовуйте малюка на школу позитивно: «У школі буде цікаво, радісно, ти дізнаєшся багато нового і корисного».
Бажаємо Вам, щоб початок навчання малюка в школі став приємною подією в житті всієї родини .
| У якому віці дитина починає розуміти смішне? Відразу після народження маля здатне наслідувати міміку дорослого – супитися, посміхатися, здивовано піднімати брови. Але це ще неусвідомлена реакція, так само, як посмішка після годування, уві сні. Така посмішка "говорить”: мені добре, тепло й сухо. У тримісячного немовляти з'являється "комплекс пожвавлення” – воно починає посміхатися, побачивши улюблену іграшку, активно рухати ручками й ніжками при наближенні знайомої людини. Вже в п’ять-шість місяців маля починає заливисто сміятися, "загравати” з близькими людьми (особливо з мамою), розуміє, коли з ним граються, жартують. За допомогою посмішки дитина налагоджує контакт із людьми, очікуючи у відповідь доброзичливого ставлення.
Іноді дитину може розсмішити те, що не здається смішним її батькам. Адже асоціації дитини зовсім не такі, як у дорослих…. |
Дитяча агресивність і запобігання її виявам
| Підвищена агресивність підлітків є однією з найбільш гострих проблем не лише для лікарів, педагогів і психологів, а й для суспільства в цілому Актуальність цієї теми очевидна, оскільки кількість дітей з такою поведінкою неухильно зростає, що спричинено сумою цілого ряду несприятливих факторів, а саме:
• погіршенням соціальних умов життя дітей;
• кризою сімейного виховання;
• неуважністю педагогів до емоційно-психічного стану вихованців і учнів;
• зростанням кількості патологічних пологів, які мають наслідки для психофізичного розвитку дитини;
• здійснюваною засобами масової інформації пропагандою культу насильства.
В останні роки науковий інтерес до цієї проблеми зріс, але, на жаль, праці науковців у більшості випадків уміщують лише теоретичні розмірковування про її прояви й механізми. У той же час досліджень, що базуються на реальному досвіді корекції й терапії, відносно небагато.
Жодна поведінка так не нервує батьків і педагогів, не дезадаптує так дітей, як агресивність. Агресивність проявляється в широкому діапазоні: від різких висловлювань до фізичних дій, являючи собою той випадок, коли замість співчуття дитина викликає загальне роздратування і часто – агресію у відповідь.
Відомо, що агресія закладена в людині біологічно. Це механізм, який у давні часи давав людині змогу вижити серед більш пристосованих і сильних тварин. Коли ж цю проблему було для людини знято, агресія не зникла, а потрапила під контроль соціальних норм і функцій.
Сучасні психологи виділяють позитивну агресію, яка забезпечує можливість виживати індивіду, групі чи суспільству в цілому, і агресію негативну, яка скерована на задоволення власних бажань шляхом заподіяння шкоди іншим. Межа між ними досить тонка.
Агресивна поведінка в підлітків може проявлятися як:
• засіб досягнення значимої цілі;
• спосіб психологічної розрядки;
• спосіб задоволення потреби в самореалізації і самоствердженні.
Агресивна поведінка підлітка складається з трьох компонентів: пізнавального, емоційного і вольового. Пізнавальний включає в себе розуміння ситуації, виділення об’єкта і мотивацію для прояву агресії. Емоційний компонент являє собою легке виникнення негативних емоцій: гніву, злості, презирства тощо. Вольовий компонент - цілеспрямованість, наполегливість, ініціативність - якості самі по собі позитивні. Всі вони пов’язані з фізіологічними якостями особистості підлітка – темпераментом, інтроверсією, екстраверсією тощо.
За формою агресивні дії можуть бути різноманітні. Сюди включають дитячу неслухняність, підліткові суперечки, бійки й конфлікти, дискусії, образи, насильство, зґвалтування тощо.
Серед психологічних особливостей, що провокують агресивну поведінку підлітків, зазвичай виділяють:
• недостатній інтелектуальний розвиток;
• занижену самооцінку;
• низький рівень самоконтролю;
• недорозвиненість комунікативних навичок;
• підвищену збудливість нервової системи внаслідок різних причин
(хвороби, травми і под.).
Розрізняють поняття агресія і агресивність. Перше розглядають як окремі дії, вчинки, друге – як відносно стійку якість особистості, що виражається в готовності до агресії.
Види підліткової агресії:
• реактивна;
• аутоагресія;
• фізична;
• цільова;
• пряма;
• дотична;
• інструментальна;
• вербальна;
• гетероагресія;
• спонтанна.
Хлопчик 13 років, після конфлікту з батьком, приходить у школу роздратований, незадоволений собою ( реактивна агресія). Він кричить на сусідку по парті, бо вона не дає йому списати домашнє завдання з математики, і погрожує їй побоями.(пряма, вербальна, реактивна, інструментальна, гетероагресія). Під час уроку, коли вчитель робить йому зауваження, грубіянить, потім, сівши на своє місце, незадоволено бурчить (пряма, вербальна, реактивна агресія). На перерві бігає й голосно кричить, погрозами примушує товариша поділитися пиріжком, уживає нецензурні вирази. На іншій перерві ламає швабру, перевертає смітник( механізм розрядки емоцій), а після уроків, уже в вестибюлі, доганяє сусідку й боляче смикає її за косу.
Етіологічними факторами патологічної агресивної поведінки у підлітків є:
1. Дисгармонійне виховання.
2. Бездоглядність.
3. Приклади агресивної поведінки в оточенні підлітка.
4. Досвід насилля (морального, фізичного, сексуального) в сім’ї чи поза
нею.
5. Стрес і фрустрація базових потреб дитини.
6. Соціальна неуспішність, непопулярність серед ровесників.
7. Вроджені фізичні аномалії.
8. Хронічні соматичні захворювання.
9. Ураження головного мозку.
10. Неврози і невротичний розвиток.
11. Поведінкові розлади підліткового віку.
12. Емоційні розлади.
13. Посттравматичний стресовий стан.
14. Психопатичний розвиток і особистісні порушення.
15. Психотичний стан.
Поведінкові розлади діагностуються в підлітків у тому випадку, коли має місце стійка і циклічна поведінка, за якої порушуються права інших людей або норми і правила. Така поведінка спостерігається якнайменше впродовж шести місяців і включає такі симптоми (за МКХ – 10):
• дитина проявляє незвичайні і стійкі для свого віку спалахи гніву;
• часто дискутує з дорослими;
• часто активно відмовляється виконувати доручення дорослих і порушує правила поведінки;
• спеціально чинить так, щоб дошкулити іншим;
• часто в своїх помилках звинувачує інших;
• часто ображається;
• часто сердиться;
• виявляє мстивість;
• обманює й порушує обіцянки, ухиляється від виконання обов’язків;
• часто свариться і б’ється;
• використовує зброю для завдання фізичного болю;
• проявляє фізичну жорстокість стосовно інших людей чи тварин;
• навмисне руйнує чужу власність;
• може вчиняти злочин на очах у жертви;
• схиляє іншого до статевих відносин.
У підлітковому віці до індивідуально-типологічних чи психопатологічних факторів агресивної поведінки приєднується ще й кризово-віковий. Кризова ситуація віку провокує психопатологічні прояви агресії, характерні для підліткового віку. В динаміці агресивної і насильницької поведінки даного віку провідну роль відіграють:
• афективні розлади і розлади настрою (депресія, тривога, страхи);
• розлади потягів;
• психопатичний розвиток особистості.
У віці 13 років хлопчикам властиві два потяги, які змагаються один з одним: потреба в близькості з іншою статтю, залежності від іншого і бажання зберегти й підтвердити свою ідентичність. У дитини з’являються переживання: відчуття самотності, відірваності від інших, втрата цільності світу, невідповідність свого реального Я ідеалам, бажання самостійності від батьків. Це важливий час самоствердження і формування поглядів.
Сучасний підліток може реалізувати свою агресію двома способами:
• проявляти відкрито, отримуючи певний життєвий досвід: він або заслуговує авторитет, престиж, чим вдовольняє свій потяг до самореалізації, або зламується;
• приховувати й подавляти, бути «слухняною дитиною», при цьому втрачаючи частину енергії, нічого при цьому не досягаючи: потамована енергія може проявитися у вигляді неврозу чи психосоматичного захворювання.
Які хлопчики виростають агресивними частіше за інших?
А. «Кумири сім’ї», які ростуть без батька в жіночому оточенні.
Прикладом може бути М.Ю.Лермонтов, який виховувався бабусею і її оточенням. Хлопчик виріс великим поетом, але при цьому впертою, збудливою і непоступливою людиною, схильною до конфліктів. Якось він образливо висловився про даму ( сестру Мартинова), що спровокувало фатальну дуель.
Б. Хлопчики, які виховуються в сім’ї з жорстоким і авторитарним батьком і м’якою мамою. Використовуючи механізм ідентифікації з батьком, підліток буде протистояти всім, у тому числі й батькові. Такий хлопчик сам виростає жорстоким і авторитарним.
Прикладом може бути Й.В.Сталін. Він ріс у бідній сім’ї, де батько-алкоголік постійно бив і принижував його.
Відмінності в прояві агресії у дівчаток і у хлопчиків:
• агресія хлопчиків більш відкрита, груба, менш контролюється;
• дівчатка більш сензитивні і вразливі, тому рано замінюють фізичну агресію вербальною - іронією і сарказмом;
• дівчатка вміють контролювати себе, тому їхня агресія зовнішньо менш ефектна, завуальована;
• дівчатка в бійках виконують роль заводія, хлопці – виконувача.
Психологічна корекція агресивних форм поведінки проводиться різними методами за такими напрямками:
• гра;
• виділення зі звичного оточення і поміщення в корекційну групу (якщо встановлений зв'язок між агресивною поведінкою підлітка і його оточенням);
• творче самовираження (арт-терапія, малювання, конструювання, музика та інші види творчості);
• сублімація агресії в соціальну діяльність (волонтерство, виконання доручення, громадської роботи);
• сублімація агресії в спорт: підлітків краще залучати до групових видів спорту, які вимагають навичок співробітництва, а також до агресивних індивідуальних видів спорту, наприклад, боксу, карате і под.;
• участь у тренінговій групі з метою формування навичок конструктивної взаємодії і адаптивної поведінки.
Література
1. Агрессия детей и подростков/ Под.ред. Н.М.Платоновой. СПб: Речь, 2004.
2. Бреслав Г.Э Психологическая коррекция детской и подростковой агрессивности. Учебное пособие для специалистов и дилетантов.- СПб.: Речь, 2006.
3. Бютнер К. Жить с агрессивными детьми. М.,1991.
4. Кондрашенко В.Т. Девиантное поведение у подростков. Минск, 1988
СЛОВНИК
Афективний – такий, що стосується станів задоволення або незадоволення: пов’язаний із відчуттями, емоціями, пристрастями, почуттями, думками.
Депресія – афективний стан, що характеризується негативним емоційним фоном, змінами мотиваційної сфери, когнітивних уявлень і загальною пасивністю поведінки. Людина відчуває болісні емоції й переживання: пригніченість, тугу, розпач. Мотиви, вольова активність і потяги різко знижені.
Екстраверсія та інтроверсія – характеристика індивідуально-психологічних відмінностей людини, крайні полюси якої відповідають переважній спрямованості особистості або на світ зовнішніх (extra - понад, поза) об’єктів, або на явища власного (intro - всередину) суб’єктивного світу.
Етіологічний – пов’язаний з вивченням і поясненням причин патологічної поведінки.
Невроз – функціональне нервово-психічне захворювання, що виникає під впливом важких переживань та психічних перенапружень (основні неврози: неврастенія, істерія, нав’язливі стани).
Патологічний – такий, що відхилився від норми.
Сензитивний – підвищено чутливий до подій. Сенситивним людям властиві вразливість, боязкість, тривожність.
Соматичний – тілесний, пов’язаний із тілом на противагу психічному.
Сублімація – поняття, що означає перехід життєдіяльності суб’єкта на більш високий рівень. У психоаналізі З.Фрейда процес і механізм перетворення енергії сексуального потягу, що характеризується заміною сексуальної мети на більш віддалену і більш цінну соціально. Один із механізмів психологічного захисту, що знімає напруження в ситуації конфліктy шляхом десексуалізації первісних імпульсів і перетворення їх на соціально прийнятні форми, за допомогою трансформації інстинктивних форм психіки в більш прийнятні для індивіда і суспільства. Забезпечує перенесення нереалізованої енергії в інші галузі – працю, мистецтво та ін.
Фрустрація - психічний стан переживання невдачі, що виникає за наявності реальних або уявних нездоланних перешкод на шляху до мети. Може розглядатися як одна з форм психологічного стресу.
Укладено за:
Большая психологическая энциклопедия. – М.: Эксмо, 2007.
Шапар В.Б. Сучасний тлумачний психологічний словник. – Х.: Прапор, 2007.
Шановні діти ,батьки! З вами на зв*язку практичний психолог. Ми зараз живемо в складних умовах , але ми повинні навчитися оберігати своє фізичне і психічне здоров*я. Тому пропоную вам як це можна зробити за допомогою нескладних дій. https://drive.google.com/file/d/1nnCN7XI8dOKWS8LfmXuZ6uioXCeV03hq/view?usp=drive_web&authuser=0
Поради учням котрі уникають відповіді біля дошки Що робити , аби подолати цей страх? На щастя, є прадавній перевірений спосіб. Вивчивши урок, розкажіть його перед дзеркалом. Так роблять артисти готуючись до виступів. У такий спосіб можна простежити за виразом обличчя , мімікою, жестами. Якщо не можете зібратися з думками біля дошки , спробуйте серед однокласників знайти того, хто уважно слухає, або найбільш симпатичного вам і зупинити на ньому погляд. Чи зосередитись на якомусь предметі. Та найголовніше - ніколи не кажіть собі: «Я ніколи не відповім!» чи «Я не справлюсь!», адже такі слова заздалегідь програмують на невдачу. Перемогти свій страх відповідати перед однокласниками можуть допомогти відвідування гуртків та факультативів. Спілкування поза школою, участь у нешкільних конкурсах, змаганнях додадуть упевненості й сприятимуть підвищенню самооцінки. Не останню роль відіграє також підтримка рідних. Батьківська любов та розуміння можуть творити дива. Саме тому не відмовляйтеся від допомоги вчителів, практичного психолога не замикайтеся в собі. якщо проблему не вдається розв’язати самостійно. А іще ні в якому разі не прогулюйте уроки, побоюючись осоромитися біля дошки. Повірте в себе і свої сили – і всі страхи неодмінно минуть! Успіху вам в роботі над собою!
Рекомендації вчителям предметникам у роботі з п'тикласниками 1. Враховуйте труднощі адаптаційного періоду, вікові особливості п’ятикласників у виборі термінології, методичних прийомів. 2. Не перевантажуйте учнів надмірними за обсягом домашніми завданнями, дозуйте їх з урахуванням рівня підготовки учня, гігієнічних вимог віку. 3. Стежте за темпом уроку − високий темп заважає багатьом дітям засвоювати матеріал. 4. Налагоджуйте емоційний контакт з класом та з батьками учнів. 5. Ніколи не використовуйте оцінку як засіб покарання учня. Оцінка досягнень повинна орієнтуватися на успіх, сприяти мотивації навчання, а не її зниженню. 6. Фіксуйте позитивну динаміку в розвитку кожного учня (не порівнюйте учнів один із одним, а порівнюйте певні досягнення сьогодні і вчора). 7. Розвивайте навички самоконтролю, вміння оцінювати свою роботу й роботу класу. Не бійтесь визнати свої помилки. Постійно аналізуйте свої «плюси» і «мінуси» у своїй роботі. 8. Використовуйте різні методики в групах, парах, індивідуально. 9. Не утворюйте психотравмуючих ситуацій при виставленні оцінок за контрольні роботи, семестрові тощо. Використовуйте оцінки не формально, а з урахуванням особистісних досягнень кожного учня.
Всеукраїнська програма ментального здоров’я «Ти як?» за ініціативою Олени Зеленської Далеко не кожен знає, як підтримати себе та близьких, коли тривожні думки перестають бути варіантом норми. Що робити, коли почуття атрофуються і настає повна апатія, і які вони – ознаки перетину емоційних «червоних ліній», коли слід вже й негайно звертатися за порадою до спеціалістів? Часто навіть саме визнання власних психологічних проблем заперечується у свідомості через одну-єдину причину – банальне незнання, що з цими проблемами робити далі. За ініціативою першої леді Олени Зеленської створюється Всеукраїнська програма ментального здоров’я і має просту життєву назву «Ти як?”, що має на меті допомогти українцям знайти джерело сили. Джерело внутрішнє, в собі, принаймні, на рівні усвідомлення і визнання власного психічного стану і хоча би приблизної оцінки ступеня його «кризовості». Піклування про ментальне здоров'я має стати звичною відповідальністю кожного. «Дізнавайтеся більше» на http://howareu.com
Розробку та впровадження Всеукраїнської програми ментального здоров’я координує Міністерство охорони здоров’я України. Всесвітня організація охорони здоров’я – експертний партнер, виконавчий партнер – громадська організація «Безбар’єрність». Майданчиком для розробки та ухвалення рішень є Міжвідомча координаційна рада при Кабінеті міністрів України. Як ти ? Повертаємось до школи. https://youtu.be/njkzdojHwHw?si=1pMcMVLlS2YrbpCc |
nbsp;кризою сімейного виховання;nbsp;
День психічного здоров’я або ментального здоров’я
День психічного здоров’я або ментального здоров’я у світі та в Україні відзначається щороку 10 жовтня. Свято покликане звернути увагу на проблеми, пов’язані з психічним станом людини та підтримки людей з подібними захворюваннями.
За ініціативи першої леді Олени Зеленської в Україні реалізується Національна програма з охорони психічного здоров’я та психосоціальної підтримки, в якій вагомого значення набуває забезпечення якісного освітнього процесу та створення психологічно комфортного освітнього простору.
В цей день зі здобувачами освіти Зайцівської гімназії проведено заходи щодо зміцнення психічного здоров'я. Ознайомлено з найефективнішими дихальними вправами, які допомагають у стресових ситуаціях. Учні 9 класу взяли участь у психологічному тренінгу "Мій стрес".
Для колективу закладу організовано онлайн-зустріч із практичним психологом, супервізором, старшим викладачем ДДУМВС, капітаном поліції Катериною Мітченко.
Психіка дитини дивовижна. З одного боку – вразлива до стресів та подразників. З іншого – неймовірно пластична, легше адаптується до обставин, та швидше відновлюється. Завдання дорослого допомагати дитині постійно підлаштовувати свій ментальний приймач під різні обставини. Якщо робити це правильно та змалку, більш імовірно що дитина виросте стійкою та стабільною особистістю.
Звісно, допомогти дитині дорослий може лише тоді, коли сам уміє давати раду своїм емоціям. В аптечці самодопомоги ти знайдеш прості вправи, що допоможуть навчитися регулювати свій емоційний стан, та навчити цьому дитину.
В аптечці зібрані прості вправи для заспокоєння та поради для стійкості. Вона буде корисною всім, хто рідко чи часто відчуває емоційне спустошення, втому, напругу в тілі, паніку, злість, сум.
А також тим, хто хоче підтримати своїх близьких. Аптечка зроблена в pdf-форматі, тому її легко завантажити на смартфон чи комп’ютер, тримати під рукою та використовувати за необхідності.
https://www.howareu.com/
